avatar1-fxtca.jpg

Тернопіль. Нічні велосипеди 22-23.05.2010.

кароч, я напишу шось типа звіту)

на 18 з хвилинами я прикотив на театральний майдан на старт "100 за 24" - брав участь мій хороший друг.
супроводжував супермарафонців до Озерної, а в 21 годині різко покотив назад на 22:00 на нічну покотеньку.
не знаю скільки наїздив з 18 до 22, а загальний кілометраж в мене на ранок сьогодні був 73 км.
на покотеньку назбиралось 14 осіб - знаю точно, бо я гроші на сардельки збирав :)
були всі хто був минулого разу, тільки двоє були без велів, отже вони не іздили.
після дуже гучних криків, коли ніхто нікого не слухав, дійшли угоди скинутися по 10 грн на сардельки, а пиво/сік/воду/водку кожен собі купував особисто відповідно до власних потреб.
після закупівлі продуктів поїхали через Новий світ на ставки, причому дорогу знав тільки один.
особливо всім сподобалося їхати через калабані по лісі вздовж залізниці, я на жаль скомкав процес - після першого падіння просто йшов пішки, доки багнюка не скінчилася.
коли виїхали на об"їзну, Еразель підтягнув ще кількох людей с канала і загальна кількість учасників мені понині не відома.
як би не було, дотяглися до ставків біля виїзду на львівську трасу, там є місце з столом і дахом над ним, посмажили сардельки, спожили напої і по третій ночі народ поїхав по домах.
Але не всі ;)
а далі було ще цікавіше
я зробив кави, ми її попили і я вирішив поплавити на кострі пластикові пляшки, аби не забруднювати ними середовище.
звичайно, що розуму мені як завжди забракувало і я обпалював на вогні ЗАКОРКОВАНУ порожню пляшку.
відповідно до об"єктивних законів природи пляшка вибухнула, мене вибухової хвилею розпластало по землі.
після того я вже сміття не став палити, а вирішив погодувати риб хлібом, що залишився.
в процесі донесення хліба до води я послизнувся і впав в калабаню.
по показаннях очевидців, зі сторони це нагадувало як жук перевернутий на спину намагається виповзти з багнюки...
воду з кросовок повиливав, одяг спільними зусиллями повіджимали і рушили додому.
коли вже почало підійматися сонечко, я запостив фоти і поїхав на Театральний майдан на старт/фініш "100 за 24".
проїзжаючи біля цілодобового магазину "Обрій" на зупинці нижче ТНЕУ я почув, як мене хтось гукає.
останні фото про то, що було далі.
під "Обрієм" стояли останні шість бійців (один на ім"я Таня) і поправлялися пивом.
потім ми поїхали на дамбу зустрічати схід сонця, потім на острів на став і нарешті приїхали до Драмтеатру.
там ми пили каву і спілкувалися з Віталіком Вінтажем, який всю ніч супроводжував перших трьох лідерів супермарафону на велосипеді.
на моїй памяті фінішували перші марафонці, десь о пів-девятої ранку я поїхав додому спати, а біля театру лишилася остання четвірка учасників нічної покотеньки, які твердо вирішили відтягтися по повній програмі :)
короче вибачайте як щось не так, але сподіваюся - всім сподобалося :)

фото в альбомі


Открыть

Тернопіль. Нічна покотенька 15-16.05.2010.

повідомляю всім переляканим особам, що дійство відбулось надзвичайно успішно!

мало місце наступне:

1. дощ
2. ТВ-5 (завтра, а точніше вже сьогодні дивиться нас у новинах)
3. власне покотенька
4. установчи збори
5. пиво
6. знайомства і дружне спілкування
7. 8 осіб, в тому числі чарівна дівчина Олена і жодного шланга шприхаря


відео з ТВ-5: [url]http://www.youtube.com/watch?v=ghvcwZja2NY[/url]

на установчих зборах було одноголосно вирішено зробити нічну покотеньку традиційною.
отже наступна починається 22 травня о 22:00 на Театральному майдані.
в подальшій програмі:
1. покотенька
2. костер
3. ковбаски на кострі
4. чай, кава, гаряче вино, пиво
5. пісні, танці та інші народні забави

хто не буде сам себе накаже і до кінця свого нікчемного життя буде дивитися Гєну Букіна, грати в компьютерні ігри, писати всякі дурниці на форумах, відрощувати сало на сраці і гнити заживо (((((

запрошуються всі бажаючи.


Открыть Комментариев 3

Тернопіль- Москва. День 2 - 25.05.10.

 

З Хмельницького ми виїхали десь о пів-девятої, прочекавши півгодини сніданку. Халява не проканала.

Десь по одинадцятій побачили біля дороги військовий пам’ятник у вигляді крила винищувача. Детальніше про пілота: http://ru.wikipedia.org/wiki/Шестаков,_Лев_Львович .

Мене надзвичайно цікавило питання, чи нарихтувала мама Васі своєму нащадкові пиріжків на дорогу? Не нарихтувала. Снідали ковбасою, що я взяв с дому, запиваючи розчинною кавою «Галка», приготованою на газовому пальнику.  Зразу після сніданку було село «Червона зірка», в якому був магазин «Пиріжки»… А наступне село називалося ще краще - «Пиріжківці».

Попри дорогу продавалося безліч плетених меблів – крісла, столи, стільці, інше. Шкода, що не мав як купити – не везти ж в себе на багажнику півтори тисячі км. 

Ще місцеві жителі активно продають біля дороги різні продукти – на цей раз були домашні слоїки. Я їхав цією ж дорогою в червні 2009 – тоді продавали зібрану у лісі полуницю.

Далі були святе джерело Преподобного Онуфрія (Отец Онуфрий Обходил Окресности Онежского Озера..) і Свято-Преображенский жіночий монастир – це місце ми проїхали не зупиняючись і поскоріше…

Зустрілося село з назвою «Трибухівці». Село з такою ж назвою є під райцентром Бучач Тернопільської області і відоме тим, що все працездатне населення звідтам працює в німецькому місті Дрезден. Наші люді навіть закреслили на східному в’їзді в місто надпис «Дрезден» і написали зверху «Трибухівці!». Поліцаї в Дрездені впевнені, що Трибухівці є найбільшим штатом України і як наша людина потрапляє до них у відділок, відразу питають: «шо, Трибухівці?»

Обідали в місті Летичів вінницької області. Там є велике озеро, по якому плавають яхти і по всій дорозі продається риба – свіжа, копчена, в’ялена. Власниця кафе жалілася на місцевих ментів – «…як не їду машиною, все пиняють, на безкоштовні обіди розкручують». Добре, що нас нема на що розкручувати… Побачивши Георгіївські стрічки в мене на шоломі, старший чоловік в кафе попросив йому їх продати. Я віддав штук 10, поговорили за життя. Потім подивилися залишки старої фортеці, пам’ятник Устиму Кармалюку, що очолював селянське повстання, співставиме з повстанням Омеляна Пугачова. Десь о двадцятій вечора дісталися до Вінниці. Дорога під самим містом гірша, ніж навіть в Тернополі. Як пояснив Олександр Олександрович, що нас приймав, місцевий автодор уклав підпільну угоду з магазинами автозапчастин і спєцом дороги не ремонтує.

Ночували в готелі «Дубовий гай» недалеко від колишньої ставки Гітлера «Вервольф». Душ в номері не прорвало і навіть вода з ванни хоч повільно, але витікала.

Нам пропонували взяти участь на наступний день в покладанні квітів, присвяченому річниці Чорнобильської трагедії. Але треба було чекати до першої години дня і ми вирішили поквапитися.

Проїхав за день 130 км.


Открыть Комментариев 2

Тернопіль - Москва. День1 - 24.04.10.

 

Мабуть найбільш я напишу про перші дні подорожі, тому що від них були самі яскраві враження.

Встав в 7:00, попив кави, поснідав – саме в такій послідовності, подумав за життя, запхав додатково в баул велокомбез і светр – про всяк випадок. Вони мені так і не знадобилися.

Всю подорож боявся за багажник – чи витримає баул в 20 кг. Дивно, але витримав.

Домовилися за збір на дев’яту годину в Парку Слави. Приїхав десь без десяти. Були лише Вася і Віталік Чубатий. Доріжки парку дружно підмітали якісь особи у значній кількості, що ніяк не нагадували двірників. Виявилося, що в такій спосіб працівників нашої держадміністрації нарешті змусили здійснювати хоч якусь корисну для суспільства діяльність.

На дев’яту позбиралися всі зацікавлені особи. Я попередньо обдзвонив всіх друзів-знайомих з проханням прийти. Не прийшов жоден. Мені соромно за них, а ним за себе мабуть не соромно… Добре хоч, що прийшли двоє дівчат з групи Васі. Я віддам їм відеокамеру і попросив все знімати.

Потроху висунулися до обеліска, розгорнули знамена і тут звідкілясь матеріалізувалася цьотка років 50. Подивилася на нас і почала репетувати, які ми безстидні – поставали тут с знаменами, а совісті не маємо. Я так розумію, пані треба було когось, хто відповість за її життєві негаразди. Дивлячись на пані, ми почали переглядатися між собою і посміхатися. Цьотка просікла цей момент і ще голосніше почала галасувати. Ми почали вже відверто посміхатися. Цьотка стала кричати вголос. Ми почали сміятися. Цьотка злосно топнула на нас ногою, плюнула в наш бік і попрямувала далі шукати винного за своє життя.

Тим часом з’явилися ТВ-4 і кореспондент «Вільного життя», що прийшли задокументувати неймовірний факт суспільно-корисної праці держадміністрації. Побачивши наші знамена і яскраві футболки, підійшли до нас поцікавитися, хто, шо і нашо ми є, і чому вже не спимо і ще не копаємо город на дачі. Тут Вася і я висказалися у вигляді інтерв’ю, ми перефоткалися у всіх підходящих місцях і нарешті вирушили по десятій годині. По дорозі до аеропорту нас ще супроводжували дві машини таксі і Віталік на велосипеді, знімаючи на фото і відео. Десь у одинадцятій під аеропортом ми попрощалися, потиснули руки і нарешті вирушили у подорож. По нинішній день думаю, чи не простіше було затаритися в Смикивцях пивом і просидіти в придорожніх корчах за аеропортом до 9 травня. Але ми пішли нетоптаною стежкою…

На спуску перед джерелом в Смикивцях зупинилися на місці загибелі майстра спорту по велосипеду Богдана Мурдзи. Прохання до всіх, хто це читає: будете там їхати велосипедом, зупиніться і зніміть шолом, чи що будете на голові мати…

Їхали ми досить жваво, Підволочиск проминули по об’їзній і зупинилися на обід в кафе- їдальні там при дорозі. Мали змістовну бесіду з жінкою, що там працює. Мені взагалі цікаво слухати різних людей, виключення складає бидло з тернопільського базару, що торгує шкарпетками/цвяхами/краденими на комбайновому заводі залізяками і абсолютно точно знає все про все на світі, а особливо як треба державою керувати.

Вот що сказала нам ця проста жінка:

1. Син працює в Тернополі, в селі грошей не заробиш. Ясно що так – ті хто дійсно працює, ніколи грошей не мають.

2. Ніхто з молоді працювати не хоче, а жити хочуть як а Америці. Вон сусідський пацан, 20 років, в війску не був, ніде не працює, а курить лише Вінстон чи Мальборо і ставить батькам претензії, чому ще йому машину не купили.

3. Коли було молода і раз залізла ввечері додому через вікно, щоб батьки не бачили, то мать так вибила, що тиждень синя ходила. Тепер дочка вдома тиждень взагалі не ночує, батьки навіть не питають, де була.

Що тут казати – блятство вже давно стало нормою нашого життя, наші доблесні ЗМІ прославляють його як можуть. Тільки фільм «Претті вумен» з Джулією Робертс і Ричардом Гіром чого вартий. Чомусь «Они сражались за Родину» по дєбілятору не показують, добре що з Інтернету собі скачав.

4. Чи вибереться колись Україна з тої ями, де ми зара є? Особисто я вважаю, що треба самим вибиратися, щось робити, а не бігти до дєбілятора Гєну Букіна дивитися і писати на форумі, шо москалі жити не дають.

Тільки відїхали, побачили при дорозі якусь споруду, що нагадувала дзот. Там же стояла біла Славута і четверо чоловіків оглядали той дзот. В наслідок опитування з’ясували, що раніше тут проходив польський кордон. Випросив в власника авто прапорець КПУ, який вчепив собі на шолом.

На під’їздах до Хмельницького масово продається риба вздовж дороги. Вася хотів купити, я спитав шо він далі з нею робити буде?

На вїзді в місто питали дорогу в таксистів. Ті звичайно теж спитали, хто ми є і нашо. Після моєї фрази про пропаганду здорового способу життя таксист демонстративно кинув сигарету на землю і розтер ногою…

У Хмельницькому з місцевим осередком Ліги націй і представниками вірменської діаспори брали участь в мітингу і урочистому покладанню квітів, вшановуючи 95-річницю геноциду вірменів. Потім поїхали в готель-мотель «Ноєв ковчег» до вірменів. На предмет піклування про нас поїхали дві дівчини – чорненька Аня і біленька Лєна і хлопець, ім’я якого я звичайно не запам’ятав.

Вася ганявся з «Ауді А6» господарів, а я потихеньку поїхав з сином господарів, 13-річним Мишею, який теж був на велосипеді. Їхали вздовж найбільшого в Європі гуртового ринку, де одне торгове місце коштує 100000 доларів. В мотелі дівчата скромно випили по склянці соку, а ми с Васьком поїли все решта, що було наготоване з розрахунку на п’ять осіб. Я ще спожив літру пива і взявся ремонтувати велосипеди синам господарів – Міхаелю і Арнольду. Вели поремонтував, але при спробі тест-драйву після випитого пива не впорався з керуванням і впав в фонтан. Загальними силами мене витягли і Артур, що нас обслуговував, почав питати, коли наступний раз приїдемо, щоб ще його вел зробити. Я відповів, що через рік точно буду.

Потім ми нарешті пішли спати, Васька помився в душі, потім я заліз і тут душ вломився. Щось там в трубі відійшло і гаряча вода била просто із стіни. До того ж був забитий сток, і вода з ванни під душем не витікала. Довелося брати відро в господарів і виливати ту воду в унітаз. За такою цікавою розвагою минуло ще пару годин, десь в першій ночі воду нарешті перекрили і ми полягали спати.

За цей день по моєму спідометрі наїздив 126 км.

 


Открыть Комментариев 1

Велопробіг Тернопіль- Москва до 65-річчя Перемоги. Загальні підсумки.

 

Насамперед хочу потягувати всім, хто допоміг у організації та проведенні нашого велосипедного пробігу пам’яті, присвяченому 65-ій річниці Перемоги у Великий Вітчизняній Війні:

1. Господу Богу за прихильність до нас – за всю подорож не було жодних травм, небезпечних пригод, серйозного дощу, зустрічного вітру, поломок спорядження і проколів шин;

2 Нашому організатору, координатору і захиснику, голові Руського Культурного Центру у Тернопільській області Олексію Івановичу Левенцю, а також страховій компанії «Оранта-життя» і політичному об’єднанню «Єдиний центр».

Метою нашого пробігу було вшанування пам’яті героїв, що загинули заради нас, їх нащадків. На превеликий жаль, в поточний час прикладаються колосальні зусилля з метою позбавити нас правдивої історії, перебрехати та нівелювати подвиг нашого героїчного народу. Окрім того, ми намагалися привернути увагу молоді до здорового способу життя, показати що в житті є цікавіші речі ніж пиво, телесеріали і беззмістовний чат на Інтернет-форумах.

Загальні дані по подорожі: 16 днів, з них 11 ходових. Тривала з 24 квітня по 10 травня 2010 року. Проїхали більше 1500 км. Найбільша відстань за день – 162 км від Київа до Чернігова. Максимальна швидкість, що була розвинена мною під час пробігу – 57,3 км/год. 6 ночівель в наметі, решта в готелях та гуртожитках. Я вважаю, що подібні показники є повністю реальними для будь-якої здорової людини. Окрім вищезгаданого знайшов по дорозі чотири гайкових ключа і всі привіз додому, як трофеї. Василь подужав знайти лише один ключ…

Найбільше і найкраще враження – щире доброзичливе ставлення до нас людей, з якими  довелося спілкуватися. Нам бажали щасливої дороги, міцного здоров’я, наснаги до подорожі і успішного завершення нашого пробігу. В мене на шоломі і рюкзаку були пов’язані Георгіївські стрічки – символ Перемоги. Люди питалися, де можна таке купити – я мав цілу упаковку і всі роздав по дорозі. Вже в Москві мені теж подарували кілька на згадку.

 


Открыть

дводенний велотур по замках Західної України

 

Я напишу коротко, бо не мам терплячки довго писати :(

Їздили втрьох: КоКрек, Млад1 і Стечкин.

В Золочів приїхали біля десятої години. Перед самою висадкою я почав залицятися до двох надзвичайно привабливих сестер-двійняшек, внаслідок чого ледь встигли висадитися – народ вже сідав в потяг, а ми ще ровери витягували.

На станції Млад купував мінералку, а я фоткав продавщицю.

В Золочеві подивилися замок. Вивчили систему середньовічного туалету, подивилися на рушницю, подаровану – по непідтвердженим даним - Усамою Бен Ладеном і ще безліч такого цікавого, що просто нема змісту переказувати – таке варто дивитися лише на власні очі.

Тим часом пішов дощ.

Під дощем приїхали в Сасів і стали на обід на автобусній зупинці. Млад помітив в продовольчому магазині таку гарну продавщицю, що ми не менше 10 разів в той магазин ходили, а я почав рахувати, чи стане мені грошей на купівлю всього магазину.

Приїхали в Підгірці, облазили всі підземні споруди, поспілкувалися з кажаном, козаком, польськими та німецькими туристами і львівськими байкерами.

На екскурсію в Одеській замок не встигли, бо пускають до 16:00, сфоткали коней Будьонного і поїхали в Підкамінь.

Коли встали на ніч, виявилося що мій газовий пальник не горить при низький температурі (привіт Пєрдєю Кагановичу). С тяжким гріхом за годину нагріли по горня чаю. Костер теж не подужали розвести, бо дрова всі були сирі. З метою компенсації моральних перевантажень довелося запивати рибні консерви «Українською з перцем».

Вночі було нижче нуля, а в мене літній спальник від +3 і вище вагою 0,5 кг. Вода в наших велофлягах за ніч вкрилася кригою. Відповідно я не спав майже цілу ніч, а коли заснув під самий ранок, спрацював будильник в мобілі, що був поставлений на 7 годин. З дуже нехорошими словами я спросоння мобілу шукав по всьому наметі, коли знайшов – будильник виключився. Я зробив відчайдушну спробу знов заснути, але через 15 хвилин будильник знов включився. В фотоальбомі є знимка відбитка ратиці дикого кабана, зроблена біля нашої стоянки, то після моїх душевних слів при другому спрацюванню будильника – таких знімків в околицях нашої стоянки довго не буде зроблено L

На тому наш сон сі скінчив, ми пофокали Млада – при 190 см росту він не вміщається в спальник довжиною 185  - спав замотавши голову арафаткою.

Перед від’їздом вирішили спалити сміття – костер прекрасно від нашого сміття загорівся і горів так, що можна на ньому було приготувати першу, другу і третю страви. Правда Кокрек використав для розпалу майже рулон туалетного паперу. Я спитав, як він мамі пояснить, на що в нього той рулон пішов. Він віддав мені залишки паперу і виявилося, що то був мій рулон…

В Підкамінь ми приїхали швидко по чудовій лісовій дорозі. Набрали води в джерелі з надписом про необхідність боротьби з пияцтвом - залишки «Української з перцем» доси стоять в моєму холодильнику. В Підкамені видно Почаївську лавру і безліч вродливих екскурсанток.

По приїзді ще скидав камрадам фото зі свого фотоапарата – ми вдвох з Кокреком нафоткали більше пів гектара і приїхав додому тіко в пів-десятої вечора.

Мій загальний кілометраж десь 140 км, включаючи проїзд на вокзал в Тернополі і повернення під свій під’їзд і роз’їзди з фотками. Особисто я не змучився.

Фотки в альбомі.

 

 


Открыть Комментариев 3

як здобути психологічну перевагу

Перед тим, як випав реальний сніг, але температура повітря була вже нижча нуля, довелося мені їхати на заробітки в одне з приміських тернопільських сел. Автобус туди їздить раз на годину, ще до/від автобуса йти пару км і взагалі - на велі дорога в обидва боки 10 км, тобто менше години.
Їду вже назад, думаю за сенс життя, минаю автобусну зупинку. Чую, позаду мене якесь авто гальмує, я теж їду повільно, руки на гальмах - бо ж дорога вже примерзла і тому слизька. 
Десь сбоку вибіга тьотка років 45 і починає репетувати типа: "Чого це ти тут тим ровером їздиш, тут через тебе маршрутка не годна проїхати..."
Я так собі розумію, що цьотку кровно образило не те, що я заважав маршруці, а сам факт існування очкастого ботана, який незнамо чого возиться ровером, в той час коли поридна українська жінка мусить пертися на кляту роботу... Ясєн х#й, існування істоти, що не вкладається в її бидлячий світогляд, надзвичайно розлютило її тваринну психику.
Народ на зупинці, тим часом, керуємий тваринно-стадним інкстинком натовпа (натовп завжди на боці тих, хто голосніше кричить, до якихось об"єктивних аргументів типа велосипед має перевагу над авто апелювати тільки собі на шкоду), починає позитивно гудіти в підтримку цьотки ("П#зди дати цьому недоумку...")
Я бачу, що ситуація починає складатися не на мою користь і думаю над тим варіантом, що тре просто їхати і не звертати уваги на долбойобів. Але моє арійське хліборобське походження бере гору і я на підсвідомому рівні вирішую відновити справедливість (яке це слово забуте у нинішньому наніц здеградованому суспільстві !) і розставити все по належних місцях.
Так шо явним чином є необхіднісь переломити ситуацію на свою користь, тобто для початку необхідно здобути психологічну перевагу. Зупиняюся, ставлю праву (ближчу до цьотки) ногу на землю. Цьотка біжить просто на мене і щось нехороше про мене каже. Я прораховую ситуацію таким чином, щоб як тільки цьотка наблизиця на відповідну відстань, кинути вел на дорогу і від всієї своєї широкої української натури засадити їй ногою в живіт (в карате цей удар називається мае гері, хто в курсі). Доки цьотка наближається, я проникненно дивлюсь їй в очі і кажу чергову фразу для подібної ситуації: "Пішла ти на х#й, пі#да немита!" Тьотка захлинається ковтком повітря на півслові, потім змінює траекторію руху і по півколу починає мене обминати. Народ на зупинці регоче...
Сподіваюсь, кількість бажаючих репетувати: "де це ти пхаєшся тим ровером!" зменшиласмя принаймні на 1.
 


Открыть

вело Карпаты 12-17 мая

ездил в тренировочный поход по Карпатам.

1 день - 80 км - станция Потуторы между Бережанами и Рогатином -с.Шумляны-с.Набережна-Галич

2 день -65 км - Калуш - Долина - Вигода 

3 день - 45 км - Вышковский+Торунский перевалы - Межгорье

4 день - 116 км - Хуст (Долина Нарциссов) - Тячев - Тересва

5 день - 98 км - Солотвино - Рахов - Яблунивский перевал

6 день - 35 км - Яремча и поездом домой

фото в альбоме "вело Карпаты 12-17 мая"


Открыть



Мои Фото


Содержание страницы

Календарь
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вск
         
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
ОБОЗ.ua